Самотність — це не вирок. Іноді вона навіть прекрасна. Ти можеш ставити вазу з квітами туди, куди хочеш, співати в душі “All by myself” без краплі іронії та спати впоперек ліжка, ніби володарка всесвіту. Але й у цьому світі, де все під твоїм контролем, є своя тіньова сторона. Кумедна, безглузда, а іноді — трохи сумна.
Самотність — це не вирок. Іноді вона навіть прекрасна. Ти можеш ставити вазу з квітами туди, куди хочеш, співати в душі “All by myself” без краплі іронії та спати впоперек ліжка, ніби володарка всесвіту. Але й у цьому світі, де все під твоїм контролем, є своя тіньова сторона. Кумедна, безглузда, а іноді — трохи сумна.
Ось десять таких мінусів, перевірених на власному досвіді.
Коли ти живеш сама і не можеш зрозуміти, свіжа ще суп чи ні — це майже філософська драма. Понюхала — наче нормально, спробувала — вже сумніваєшся. А поряд немає нікого, хто б сказав: “Викинь це негайно”. Без “товариша по холодильнику” доводиться покладатися лише на долю й імунітет.
Знаєш, коли на полиці десять видів пасти, а треба вибрати одну? І зависаєш. Коли поруч хтось є, можна хоча б запитати: “Цю чи ту?” — і вибір стає простішим. А коли ти одна, легко застрягти між “хочу” та “не впевнена”.
Є жарти, які смішні тільки тобі й твоїй людині. Коли ти одна — розповідаєш їх собі. Смієшся, звісно, але вже не так смачно. Бо справжній сміх народжується у момент погляду й того самого “ти зрозуміла, так?”.
Класика жанру: склянка вислизнула, все в друзках. І ти стоїш навшпиньках, як на мінному полі. Друга пара рук явно не завадила б. Особливо та, що принесла б капці й пилосос.
З друзями можна замовити одразу три страви й ділитися. З партнером — взагалі ціле гастрономічне свято. А наодинці доводиться або жертвувати смаками, або грошима. Бо замовляти “трошки всього” для однієї людини — боляче і фінансово, і душевно.
Навіть найсильніша й найнезалежніша іноді потребує, щоб хтось сказав: “Ходімо гуляти”. Наодинці можна тижнями планувати прогулянку, але так і не вийти. А удвох це перетворюється на турботу й підтримку — без зайвих слів.
Іноді достатньо однієї фрази: “У тебе все вийде”. І ніби всередині вмикається світло. А коли ці слова не звучать — починаєш сумніватися навіть у очевидному. Ми всі хочемо, щоб поруч був хтось, хто нагадає: ти чудова і здатна на все.
Є особлива магія в тому, щоб вийти в зал прильоту й побачити людину, яка чекала саме тебе. Коли цієї зустрічі немає — світ здається трохи холоднішим. Найсамотніше відчуття — тягнути валізу повз усміхнених людей, які обіймають когось іншого.
Бігти під дощем, співати на весь вулицю, реготати з якоїсь нісенітниці — все це набагато веселіше, коли поруч хтось, хто розуміє, чому це смішно. Коли ти одна — теж можна, звісно, але без глядача й співучасника пригода втрачає частинку свого смаку.
Він думає, що ти спиш, але все одно щоразу цілує перед тим, як піти. А ти, не відкриваючи очей, усміхаєшся. Бо день, що починається з такого жесту, не може бути поганим. Без нього ранок теж буває гарним — але трохи порожнім.

Ми використовуємо файли cookie для покращення вашого досвіду на сайті. Продовжуючи перегляд, ви погоджуєтеся з їх використанням.