Як я опинилася у «відкритих стосунках», сама того не знаючи: де закінчується чесність і починається обман

Я завжди думала, що відкриті стосунки — це щось дуже далеке від мене. Не моя історія, не мій формат і точно не той сценарій, у якому я коли-небудь захочу опинитися. А потім одного дня я дізналася, що вже фактично стала частиною таких стосунків. Щоправда, була одна маленька деталь: мене про це ніхто не попередив.

Я завжди думала, що відкриті стосунки — це щось дуже далеке від мене. Не моя історія, не мій формат і точно не той сценарій, у якому я коли-небудь захочу опинитися. А потім одного дня я дізналася, що вже фактично стала частиною таких стосунків. Щоправда, була одна маленька деталь: мене про це ніхто не попередив.

І ось тут починається найцікавіше.

Все починалося як звичайне знайомство

Одного вечора я знову відкрила застосунок для знайомств. Без особливих очікувань і романтичних фантазій. Просто гортала анкети, час від часу ставила лайки й думала, що більшість чоловіків у цьому застосунку, здається, користуються одним і тим самим набором фотографій.

Трохи спортзалу. Трохи подорожей. Обов'язкове фото з келихом вина. І десь посеред цього — загадковий напис «люблю життя».

Але одна анкета мене справді зацікавила. У нас виявилося багато спільних інтересів, збігалися смаки в музиці та кіно. Я поставила лайк — і досить швидко отримала взаємний збіг.

Ми почали листуватися. Розмова була легкою, без дивних натяків і нескінченних «привіт, красуне». Через кілька днів він запропонував зустрітися.

Кава, розмови, сміх. Ми говорили про фільми, музику, подорожі й життя. Перше побачення пройшло добре, тому незабаром домовилися про друге.

Друге теж було приємним. Настільки, що після нього ми опинилися в мене вдома й разом дивилися фільм.

І десь у цей момент у моїй голові, абсолютно непомітно для мене самої, з'явилася небезпечна думка:

«А раптом із цього справді щось вийде?»

Наступного дня я отримала повідомлення, яке дуже швидко повернуло мене з романтичних фантазій на землю.

«У якому статусі ти мене розглядаєш?»

Я перечитала його кілька разів.

Ми бачилися лише двічі. Ми не обговорювали майбутнє, не визначали статус наших стосунків і навіть не встигли зрозуміти, чи хочемо побачитися втретє.

Тому я запропонувала йому самому відповісти на це запитання.

І тоді він повідомив мені свій «секрет».

Він був одружений.

Сюрприз, про який я не просила

За його словами, у нього з дружиною був відкритий шлюб. Усе чесно. Усе узгоджено. Дружина знала про його знайомства й зустрічі з іншими жінками.

Здавалося б, що тут такого?

Але я чомусь не відчула полегшення від того, що «все чесно».

Навпаки.

Мені стало смішно. Потім — неприємно. А потім я відчула щось схоже на образу.

Тому що в цій історії була одна людина, яка нічого не знала.

Я.

Його дружина знала.

Він знав.

А я — ні.

І тут у мене виникло питання, яке виявилося набагато цікавішим за всю цю конкретну історію.

Якщо відкриті стосунки будуються на взаємній згоді, чи може людина бути частиною таких стосунків, не знаючи про них?

Чи достатньо того, що двоє людей домовилися між собою?

Чи має третя людина також знати, у яку систему стосунків вона входить?

«Вона ж знала. Чого ти хвилюєшся?»

Саме так можна було б відповісти на моє запитання.

Дружина знала. Чоловік не зраджував її за умовами їхньої домовленості. Отже, формально він був чесним перед своєю партнеркою.

Але чи був він чесним переді мною?

Для мене відповідь очевидна.

Ні.

Адже я могла погодитися на зустріч із ним саме тому, що вважала його вільним чоловіком. Якби я знала про шлюб із самого початку, моя відповідь була б іншою.

А це означає, що моє рішення приймалося без важливої інформації.

І тут з'являється дуже просте, але принципове поняття — інформована згода.

Згода — це не просто «я не заперечую»

У здорових стосунках згода — це не мовчання і не відсутність протесту. Це свідоме рішення людини, яка знає достатньо, щоб розуміти, на що саме вона погоджується.

Якщо чоловік каже жінці: «Я вільний», а потім через кілька побачень повідомляє: «Насправді я одружений, але в нас відкриті стосунки», ситуація змінюється.

Бо тепер жінка отримує право зробити вибір, якого її позбавили спочатку.

Вона може сказати:

«Мене це влаштовує».

А може сказати:

«Ні, це не для мене».

Але принципово важливо, що вона має отримати це право до того, як емоційно залучиться, почне довіряти людині або побудує з нею інтимний зв'язок.

Інакше це вже не чесність. Це радше повідомлення факту постфактум.

То що взагалі таке відкриті стосунки?

Відкриті стосунки — це форма консенсуальної немоногамії. Тобто партнери свідомо домовляються, що можуть мати романтичні або сексуальні зв'язки за межами основної пари.

У теорії це звучить досить просто.

Є правила.

Є межі.

Є відверті розмови.

Є право кожного сказати «так» або «ні».

Але саме слово «консенсуальна» тут має найбільше значення.

Відкриті стосунки відрізняються від зради саме тим, що всі залучені люди знають про формат і погоджуються на нього.

Якщо ж одна людина нічого не знає, а двоє інших домовилися між собою, ситуація стає набагато складнішою.

Тому що згода двох не автоматично стає згодою третього.

Відкриті стосунки — це справді про чесність?

Останніми роками про відкриті стосунки говорять дедалі більше. У соціальних мережах їх часто описують як альтернативу традиційній моногамії.

Мовляв, люди більше не приховують свої бажання. Вони відкрито говорять про ревнощі. Вчаться встановлювати кордони. Обговорюють свої потреби. Не брешуть одне одному.

І в цьому є логіка.

Консенсуальна немоногамія справді вимагає від партнерів дуже високого рівня комунікації. Їм доводиться говорити про те, що багато моногамних пар воліють не обговорювати взагалі: що вважати зрадою, які правила діють, скільки часу партнери проводять разом, чи можна закохуватися в інших людей і як змінювати домовленості, якщо життя раптом пішло не за планом.

У цьому сенсі відкриті стосунки можуть бути дуже чесними.

Але є одна важлива умова.

Чесність має стосуватися всіх людей, яких стосунки зачіпають.

Проблема починається там, де «відкритість» стає односторонньою

Уявімо просту ситуацію.

Чоловік каже своїй дружині: «Ми можемо зустрічатися з іншими людьми».

Дружина погоджується.

Вони встановлюють правила.

Усе чудово.

А потім чоловік знайомиться з іншою жінкою і нічого їй не розповідає.

Він не бреше своїй дружині.

Але він приховує правду від нової партнерки.

Чи можна називати такі стосунки етичними?

На мій погляд, ні.

Тому що етичність не повинна працювати за принципом: «Я виконав свою домовленість із дружиною, а решта мене не стосується».

Якщо інша людина вступає в інтимні або романтичні стосунки, вона теж має право знати контекст.

Вона має право сказати «так».

І вона має таке саме право сказати «ні».

«Але ж ти могла просто піти»

Так.

І я пішла.

Для мене зустрічі з одруженими чоловіками — табу. Причина особиста: мій власний шлюб свого часу зруйнувала зрада. Тому я точно знаю, що не хочу опинятися в ситуації, яка суперечить моїм цінностям.

Але тут важливо інше.

Я хочу мати можливість зробити цей вибір сама.

Не після двох побачень.

Не після емоційного зближення.

Не тоді, коли людина вже стала мені симпатичною.

А на самому початку.

Бо право людини на вибір починається з права знати правду.

Чи потрібно питати чоловіка про шлюб на першому побаченні?

Після цієї історії я зрозуміла одну річ: іноді краще поставити незручне запитання, ніж потім отримати ще більш незручну відповідь.

«Ти зараз у стосунках?»

«Ти одружений?»

«Ти вільний емоційно й юридично?»

Звучить не дуже романтично.

Зате набагато романтичніше, ніж дізнатися через кілька побачень, що ти випадково стала новою учасницею чужого сімейного договору.

Звичайно, ніхто не зобов'язаний проходити співбесіду перед першим побаченням. Але якщо для вас принципово важливо будувати моногамні стосунки, питання про сімейний статус — абсолютно нормальна частина знайомства.

І все-таки: чи можуть відкриті стосунки бути етичними?

Так.

Але не тому, що вони «сучасніші» за моногамію.

Не тому, що люди в них ніколи не ревнують.

І точно не тому, що сама назва «відкриті» автоматично робить їх чесними.

Вони можуть бути етичними лише тоді, коли всі учасники знають, у що вступають, і добровільно погоджуються на такий формат.

Якщо одна людина не знає про існування інших партнерів, це вже зовсім інша історія.

І тут не має значення, наскільки красивими словами її називають.

«Відкритий шлюб».

«Вільні стосунки».

«Консенсуальна немоногамія».

Якщо людина не дала згоди, бо їй не повідомили важливу інформацію, — це не її свідомий вибір.

Мій головний висновок

Можливо, найважливіше в цій історії навіть не те, чи підходять мені відкриті стосунки. Очевидно, що ні.

Для мене важливіше інше: жодна модель стосунків не звільняє людей від відповідальності бути чесними.

Моногамія не гарантує вірності.

Відкриті стосунки не гарантують чесності.

Штамп у паспорті не гарантує любові.

А красиві слова про свободу не гарантують поваги до чужих кордонів.

Етичність починається не з того, як ми називаємо свої стосунки. Вона починається з простого запитання: чи знає інша людина правду і чи має вона достатньо інформації, щоб вільно вирішити, чи хоче бути частиною цієї історії?

Можливо, саме це і є найважливішим правилом будь-яких стосунків — відкритих, моногамних чи будь-яких інших.

Не змушувати людину погоджуватися на те, про що вона навіть не знала.

Тому моя особиста порада жінкам проста: якщо для вас важливі моногамні стосунки, не бійтеся прямо запитувати про сімейний статус чоловіка. Це не недовіра і не допит.

Це турбота про себе.

Адже ви маєте право знати, з ким саме ви йдете на побачення.

І маєте право самі вирішувати, у яку історію хочете бути вписані.