Ти просто гортала стрічку. Просто пила каву. Просто звичайний ранок. Просто раптом опинилася на сторінці людини, яку, здається, вже давно "відпустила". Все наче в минулому, але рука знову тягнеться гортати далі. Знайомо?
Ти просто гортала стрічку. Просто пила каву. Просто звичайний ранок. Просто раптом опинилася на сторінці людини, яку, здається, вже давно "відпустила". Все наче в минулому, але рука знову тягнеться гортати далі. Знайомо?
Ти не одна. І з тобою все гаразд.
Це цифрова реальність любові, болю та прив’язаності. Про неї розповідає психотерапевт, але розуміємо її ми — жінки, які люблять, відчувають і іноді… спостерігають.
Колись прощання були справжніми. Сьогодні — ілюзорні. Він зник із твого життя, але залишився в сторіс. Ви більше не спілкуєтесь, але ти щодня знаєш, де він був, що їв і з ким сміявся. Це не просто звичка — це псевдоприсутність. Наче ви ще поруч, хоча насправді — ні.
І тут найважливіше — не звинувачуй себе.
Ти — жива людина. Ви були разом. Він був частиною твого життя. Цікавість до колишнього — це не слабкість. Це пам’ять про зв’язок, який колись мав значення.
Спочатку ти просто цікавишся — що в нього нового. Потім — заходиш на сторінку нової дівчини й починаєш порівнювати. А згодом — дізнаєшся, що він тепер дарує квіти, хоча тобі казав: «Це банально». І ось ти вже не просто спостерігач. Ти — учасниця вистави, яка давно закінчилась, але в тобі ще триває.
Симптоми цифрової залежності від минулого:
Перевіряєш його профіль одразу після пробудження;
Створюєш фейковий акаунт, щоб не "спалитися";
Аналізуєш кожне нове фото;
Порівнюєш себе з його новою дівчиною;
Настрій псується через його відпустки та сторіс.
Якщо впізнала себе — ти вже на крок ближче до вирішення.
Зроби паузу. Перед тим як зайти на його сторінку — порахуй до 20. Імпульс часто зникає.
Спрямуй енергію інакше. Якщо рука тягнеться до Instagram — займися тілом, обличчям, книжкою або спортом.
Запитай себе: «Навіщо я це роблю?» — і чесно відповідай.
Блокування — не слабкість. Іноді це єдиний спосіб не знущатися з себе.
Дай собі пів року. Якщо через 6 місяців ти досі стежиш — справа вже не в ньому. А в чомусь у тобі, що потребує уваги.
Ми живемо в світі, де минуле завжди під рукою.
Питання не в тому, стежиш ти за ним чи ні.
Питання — що ти при цьому відчуваєш.
Можливо, справжня доросла свобода — це не коли ти не заходиш на сторінку колишнього.
А коли можеш зайти… і вийти, нічого не відчувши. Просто прогортати.
Наче переглядаєш погоду в місті, де колись жила — але вже давно ні.
Ми використовуємо файли cookie для покращення вашого досвіду на сайті. Продовжуючи перегляд, ви погоджуєтеся з їх використанням.